Хочемо поділитися з вами корисним матеріалом від членкині НПА Светлана Ройз про те, як дорослі можуть нормалізовувати стан дітей та підтримувати себе, коли у дітей виникають істерики.
Коли у дитини істерика. Алгоритм дій дорослого:
Самим стабілізуватись Взяти в руку якусь річ, спертися на спинку стільця, чи стіну – зараз наших сил та опори може не вистачати. Нагадати собі, що істерика – означає, що занадто висока напруга. Іноді дитині важливо випустити пару.
Бути в контакті з дитиною і не переривати контакт.
Якщо у дитини істерика, вона не чує наших умовлянь, погроз та нотацій. Надати підтримку почуттям дитини. Важливо назвати почуття дитини й поговорити з нею про це. Ти злишся? Ти сумуєш? Зараз зовсім складно? Ти втомилась? Намагатись озвучити потребу дитини. Істерика потребує берегів, а саме нашої уваги, часто наших рук та обіймів. «Давай я візьму тебе на руки!», «Мені теж так хочеться додому», «Якщо б я могла, я б для тебе»….
Якщо це маніпуляція, важливо бути в контакті, почути потребу, але дати зрозуміти, що маніпуляція не пройде.
Якщо дитина мала, допустимо перефокусувати увагу.
Тільки після того, як контакт відновлено, як потреба дитини почута, усвідомлена, можна розпочинати раціональний діалог. Почати переказувати те, що було до початку істерики та супроводжувати в раціональному висновку.
У істерики є інерція, вона не може припинитися одразу ж.
Важливо продумати, напрацювати практики, що робити після істерики, коли сама істерика пройшла, щоб не було відчуття втрати близькості (обійманці, мізинчики, будь-що).
Теорія і ще більше практики:
Емоційні прояви, скоріше за все, будуть сильніше не тоді, коли сама гостра небезпека, а коли вже є хоч якийсь період спокою. І це може бути й, коли дитина в Україні, і вже в більш безпечних містах та країнах.
Перші потреби дитини – це безпека та близькість, емоційний контакт з надійними дорослими. В поточних умовах про базову безпеку не йдеться, а на емоції та емоційний контакт у батьків просто може не вистачати сил та часу. Це нормально, коли дитина, що проявляє навіть здорові емоції, викликає у нас роздратування чи агресію.
Проявити те, що в неї накопичилось, вона може тільки з тими, кому довіряє.
Дуже складно грати з дітьми, та витримувати напругу емоційністю чи іграми.
В цих рекомендаціях ви знайдете інформацію саме про відновлення відчуття безпеки та близькості - це має зменшити істерики та інші симптоми:
МИ НОРМАЛЬНІ в ненормальних умовах. Ми залишаємося найкращими батьками й в воєнний час, навіть більше. Чому ми не можемо зараз бути такими близькими, як би хотіли, чому так складно грати? Майже у всіх нас підвищений рівень кортизолу. Майже всі ми намагаємося витримати напругу – чи в житті в небезпеці, чи в адаптуванні до нових умов.
Звертання до емоцій (гра з дитиною, сльози, страх, капризи дитини) ще більше активізує лімбічну систему мозку, тобто ще підвищує рівень кортизолу, і наші реакції на дітей зараз закономірно можуть бути більш різкими. Діти можуть бісити, терпіння може не вистачати, і навряд чи у нас є час побути хоч трохи без дитини та контролю, щоб відновитись.
До того ж тривога вимагає контактувати з інформацією – контролювати новини. Часто ми не можемо перемкнутись на щось інше.
Що робити?
За будь-якої можливості нам потрібно відпочивати. Треба пам'ятати, що війна сприяє і нашому регресу – багатьом з нас хочеться на ручки. Але «ручки» - це ми самі. І нам дуже важливо хоч на 2-5-15 хвилин робити паузи – в гортанні-перегляданні новин, в спілкуванні, в турботі про себе.
Треба виписати, занотувати для себе практики відновлення (тілесні, медитації зараз не всім можуть бути корисними).
Режим дня! Це те, що дає відчуття кордонів.
В заняттях з дітьми варто обирати, як і в мирні часи – те, що нам самим може приносити хоч якесь задоволення. Наші жертви обертаються нашим же вигоранням.
Дуже важливі зараз тілесні ігри – це і безпека, близькість і стабілізація нервової системи.
Коли дитина починає гратися, коли вона повертається до звичних в мирний час занять – це ознака того, що вона почала відновлюватись. І дуже важливо направляти її до цих звичних занять.
Що ми можемо відновити з нашого мирного життя? Може, хоч щось з тих страв, що їла дитина, домашні ритуали, пісні, слова?
Маркери того, що рівень безпеки починає хоч трішки відновлюватись – дитина їсть (не надмірно, бо надмірність – це теж ознака стресу), відновились процеси травлення (туалет, дефекація), відновлюється сон, дитині цікаво спостерігати за іншими, вона починає цікавитись тим, що поруч, поступово може відходити далі від дорослих. Починає відпускати.
Ігри для зняття напруги: Зараз дуже потрібні тілесні ігри та ігри на екологічний вихід агресії.
Comentarios