Наша членкиня Светлана Ройз підготувала поради для тих, хто зараз вимушено змінює місце проживання. Для тих, хто зараз дорозі. Хто емігрує, хто покинув свої міста. І для тих, хто приймає емігрантів і переселенців. Для допомоги в адаптації.
Ті, хто їдуть, відчувають одночасно величезну кількість почуттів, що складно витримуються – страх, горе, тривогу, сором, відчуття провини, невпевненість, безсилля, жаль, злість... І емоції можуть змінювати одна одну, затоплюючи, і дорослих, і дітей. Всі ці емоції – закономірні.
Дуже важливо собі зараз давати підтримку – те, що ти відчуваєш – природно. Дуже складно, але природно.
Але як тільки людина потрапляє у відносне відчуття безпеки, вона робить видих - всього свого напруження ... і це може проявлятися як в реакції горювання, адже людина переживає справжню втрату. Втрата – це не тільки люди – це місця, майно, частина життя, спогади, надія, зв'язки… Горюють про втрату будинку, відчувають біль про тих, хто, можливо, залишився, переживають втрату багатьох своїх частин і ролей. І виявлятися це може у сльозах, відчутті безсилля, вини, завмиранні.
А може – неочевидно - в агресії на тих, хто цю первинну безпеку та турботу зараз забезпечує. Хто піклується. Пам»ятаєте, як дитина, що була цілий день без мами – коли мама повертається, спрямовує на неї все тяжке, що відчувала в розлуці.
Це може бути незрозуміло, прикро, боляче волонтерам та всім, хто подає руку. Будь ласка, пам'ятайте, що ця дивна невдячність і злість – на жаль, дія травми. Прояв болю. Будь ласка, не приймайте її на власний рахунок.
Будь ласка, ті, кому зараз подають руку, хто зараз приймає допомогу, не кусайте цю руку.
І всім, хто допомагає, важливо піклуватися про себе, щоб не вигоріти під тяжкістю страждань. Щоразу, коли ми бачимо, чуємо, співпереживаємо іншому, ми отримуємо вторинну травматизацію. Це дуже велике навантаження.
Будь ласка, намагайтесь відпочивати, не зливатися з почуттями тих, хто поруч страждає («я тобі співчуваю, я з тобою, але я не ти»)
Тим, хто надає допомогу, важливо пам'ятати про різницю – ми співчуємо чи жаліємо.
із співчуття – ми допомагаємо людині, але не даємо їй увійти в стан жертви, не підтримуємо стан безпомічності та вседозволеності.
З жалю – думаючи, що вона бідашечка, ми можемо інвалідизувати людину, відібрати ті сили, яких у неї і так небагато. За кожною людиною ми маємо бачити силу. Вона може хоч якоюсь своєю часткою впливати на своє життя. Безпомічність – небезпечна. Що людина сама може зробити? Найменшу дію.
Якщо хтось – дитина чи дорослий поводиться не гідно: - Я дуже співчуваю, я бачу, як вам складно, але я не дозволяю так поводитися. - Наші правила такі - Мені боляче і страшно, я сумую разом із вами – але я не дозволяю такої поведінки. - Вам важливо зробити це і це - Ось у цьому я можу вам допомогти – а це вам важливо зробити. Спочатку це, потім- це.
Процес адаптації до нових умов має свою динаміку. Г. Тріандіс (Triandis H.C. Culture and Conflict ) описав схему адаптації, що складається з п'яти етапів: якщо описати їх просто - добре, гірше, погано, краще, добре
1. ДОБРЕ - емоційне піднесення, ентузіазм, душевне пожвавлення, великі надії. Нарешті, відчуття безпеки, підтримки та свободи. Важливо – економити сили та ресурси. Поступово опановувати нове місце.
2.ГІРШЕ Почуття дискомфорту, взаємного нерозуміння з місцевими жителями та неприйняття ними. Культурний шок (напишу про нього нижче). Це може призводити до розчарування і туги, замішання. Посилюється відчуття втрати. Важливо – спостерігати за місцевими жителями, вивчати правила, етикет, традиції, мову, намагатися спілкуватися не лише із земляками, якщо є така можливість, а громаді – включати у спільне життя, запрошувати у гості, розповідати про особливості правил та традицій. Важливо висловлювати ПОДЯКУ тим, хто піклується. І включатися в допомогу.
3. ПОГАНО. На цьому етапі може наростати туга і позначатися відсутність ресурсу. Розгубленість.
Дуже важливою є включеність у зовнішні процеси, будь-які власні дії, на цьому етапі критично важлива підтримка громади, що приймає, допомога в адаптації. Знайомства, залучення до роботи. Важлива інвентаризація власних умінь і знань, буквально виписати, що я вмію, що я можу робити. Важливо просити про допомогу та пропонувати допомогу. І висловлювати вдячність.
4. КРАЩЕ. Повертається відчуття впевненості, з'являється можливість впливати на те, що відбувається. Оптимізм, повертається відчуття задоволеності. Важливо фіксувати будь-які успіхи. І будувати плани
5. ДОБРЕ. На цьому етапі ми почуваємося стійко, в контакті зі своїми ресурсами та можливостями. Будуємо і втілюємо плани на майбутнє.
Культурний шок: термін, запропонований американським антропологом К. Оберг. Коли людина потрапляє в нові умови – її сенсорні, символічні, вербальні та невербальні системи не впізнають звичне, вони вимикаються. Це стан, коли я не можу зрозуміти, чого від мене хочуть, як влаштоване життя, як проконтролювати та передбачити поведінку інших – це викликає тривогу та паніку. Це відбувається до тих пір, поки ми не досліджуємо особливості, «культурний код» інших людей, не дізнаємося про їхні звички, не увійдемо в ближчий контакт. Тому дуже важливо, як тільки з»являються сили – входити в контакт.
Важливо дізнаватися про місце, людей, культуру, вчити мову, цікавитися історією. Поважати те місце, куди приїхав. Залишаючись у контакті зі своєю культурою та ідентичністю.
Важливо – купити, взяти із собою, підготувати – книжки українською мовою, можливо, зробити добірку казок та пісень. Це те, що допоможе створити місток між внутрішньою та зовнішньою реальністю, дати відчуття опори на корені. А ще в дорозі – читати про місто, країну, в яку їдемо. Ходити на екскурсії.
Що важливо для волонтерів, тих, хто приймає та тих, хто переїжджає 1. фізична безпека, те, що визначає життєвість – дітям і дорослим важливо знати, де вони будуть жити, що і де вони їсти, де туалет, де спатимуть, де можна гуляти (це буквально екскурсія новою місцевістю, новою будівлею, всіма приміщеннями ), які ресурси в доступі. На першому етапі особистих ресурсів замало.
2. Правила – що можна, що не можна. Куди можна – куди не можна. Які традиції підтримуються, який режим.
3. Що можу робити сам – пропонувати дії – як людина може потурбуватися про себе – приготувати їжу, прибрати, допомогти волонтерам, допомогти тим, хто поруч. Будь-які дії за межіею безпорадності – повертають силу
4. Допомогти вибудувати комунікацію – знайомитися та знайомити, залучати до «життя громади», розповідати та пропонувати брати участь у існуючих традиціях, створювати спільні ритуали, давати доручення та підтримувати успіх у них. Розповідати про культуру, допомогти у вивченні мови. Просити розповісти про культуру свого народу (щоб зберігався контакт зі своєю культурою та ідентифікацією)
5. Підтримка психологічна – ведеться паралельно (для дітей тут потрібні фарби – фломастери – олівці-крейда, пластилін, те, з чого можна робити домики, маленькі іграшки, бумага різнокольорова, подушки, тканини)
Дітям важливе:
Розклад дня
Підтримка рутин і правил, вивчення нових правил
Якщо є можливість, купити їм книги українською
Допомогти встановити контакти з тим, хто поруч та з тим, хто залишився
Слухати, відповідати на запитання, бути готовим до того, що питання повторюватимуться, що дитина звинувачуватиме батьків у тому, що сталося, можуть бути будь-які відреагування емоційні.
Дати можливість відчути, що у них зараз є СВОЄ, про що вони можуть сказати – мій, моя.
Робити нові фото у телефоні, дивитися старі, бавитися та гратися
Психологічний супровід
Якщо тих, хто поїхав в інше місто, іншу країну може переслідувати синдром того, що вижив - почуття провини за те, що знаходиться в більш сприятливих умовах - важливо пам'ятати - що найголовніше – ЖИТТЯ! кожен з нас знаходиться на своєму місці. Завжди. На Своєму фронті. І його життя та життя дітей – абсолютна цінність.
І кожна думка про Україну, слово підтримки, кожне добре слово, яке завдяки вашій поведінці, вашим реакціям, вашим діям – скажуть про Україну та українців – гідних, вдячних, сильних, цінністних– це внесок у нашу Країну.
Comments